Акафісти Пресвятої Богородиці (33 акафіста)

 Акафісти Пресвятої Богородиці (33 акафіста)

Акафіст Пресвятої Богородиці — величений гімн на честь Пресвяченої Діви Марії, складений у Візантії, за різними підозрами, у період між V і VII вв. або, у всякому разі, у ранньовізантійс-гочасню епоху. Авторами могли бути прп. Роман Сладропевець (VI ст.), Георгій Пісидійський (VII ст.),вітан Сергія (VII ст.) та ін. Грецьке слово «Акафістос» означає буквально «неседалений», тобто пісня, під час якої не сидять, що вказує на її початкове богослужбовне застосування. Однак термін «апафіст» далеко не відразу став позначенням гімнографічного богозлубного жанру (подібно до тропацеля, стихії, канону тощо). Сталася це після того, як за зразком і вслідовно першого та довгий час єдиного у своєму роді «Акафіста Пресвятої Богородиці» стали складати інші, які повторюють його формальну структуру гімни, які також стали називати акафістами —дові Марії cari,неважливої матері у зв'язку з різними її іконами та святами, а також священними, — вельми різні за своєю98ською й поетичною цінністю. Особливо акафістна творчість розвивалася у II-хповітрорічній тисячолітті, зокрема в православній Росії, зберігаючи своє значення й ажадності.

У композиційному співвідношенні Акафіст являє собою біль за об'ємом і складним, але водночас дуже струнке проймання. Він складається з тринадцяті кондаків (помірянки коротким, у обладнаному ступені закінчених строф) і дванадцяти ікосів (понад розгорнуті стрстро, початок яких аналогічно кондакам). Кондаки та ікоси чергуються один з одним. Головна особливість і основний вміст ікосів полягає в дванадцяти щоразу різних звернень до Богородиці, що починають слова «Розувайся» — грецького привіту «хайре» (або «хере»). Ці вставляння передбачають собою молочно-поетичні варіації на тему привіт, з яким звернулися Архангел Небесний до Пресвятої Діви Марії на день Святкування: «Райдуйся, Благотна! Орегон з тобою» (JIk. 1, 28). Поет вкладає їх у уста когось з учасниківангелської або церковної історії: Ангеліянева, немовля Івана Хреста, що знаходиться ще в утробі Єлизавети, пастухів, чаклунів, чаклунів, Церкви, Церкви тощо. Кожен ікос закінчується одним і тим же рефроном «Розудайся, Невевідома». Кондаки закінчуються «Аллілуїа» (євр. «Слава Тобі, Боже»), за винятком першого кондаку, що має закінчення ікоса: «Райдуйся, Невесно невевідна». Саме така схема й була взята подальшими поетами як предмет наслідування, завдяки чому вона стала формою жанру, що наповнюється різним вмістом.